Odszedł do Pana nasz drogi parafianin i chórzysta lubińskiej Cerkwi, Józef Fełeńczak.

Осиф Феленчак

Осиф Феленчак вродил ся в селі Ясюнка в Карпатах на Лемковині 27 жовтня 1937 рока в родині Іліі і Мариі Феленчак з дому Роздільска. Охрестили Його в Церкви в Кривой. Мал три сестры – Юлію, Яніну і Ольгу і брата Василя. Найліпшы рокы дітинства прожыл в Ясюнці, помагал родичом пасти коровы і выконувал дрибны придомовы роботы, бо в тым часі вшыткы діти мусіли быти помічныма в хыжы. В нашлідстві ”Акциі Вісла” 10-літнього хлопця разом з родичами переселено на землі західні. В Ясюнці жыли іщы Ева Феленчак, Василь Феленчак, Тедоска Феленчак і Теодор Феленчак. Не знане єст зродиніня тых люди з Осифом. Відомо лем, же Еву переселено тіж на західні землі. Сын Василя выіхал до Америкы глядати ліпшого жытя і юж не вернул. Тедоска в часі ІІ війны сьвітовой забрана была до роботы в Німецчыні, не вернула ся і слух о ній загынул. А Теодор, вроджений з мая 1916 році, был забраний до обозу в Явожні.

По преселеню родина, родиче і діти замешкали в селі Радошыце в ґміні Рудна. Школу підставову скінчыл в Хобєні, а 3-літню заводову в Одолянові в 1957 році. Здобыл квалифікациі механіка Вітроплавництва Середземного ІІІ класы в Вроцлаві в 1966 році. Працувал в Хойнов, Хоцянові, Ґлоґові на кораблях, також в КБО Любін яко механик і в МПО Любін яко шофер. З листопада 1973 рока в Хойнові оженил ся з Меланійом Налисник. Вродило ся ім двоє діти, дівка Єва і сын Богдан. Дочекал ся внука Давида і двох внучок – Юльці і Наталиі. В 1998 році Осиф разом з женом Мелянійом і сыном Богданом выіхали до Америкы. Были там 10 років. В році 2008 вернул Осиф з женом до Польщы на стало і замешкали в місцевости Хрустнік в ґміні Любін в нововыбудованым дому. І в тым дому помер Осиф несподівано 4 серпня 2023 рока.

Был Осиф спокійном, тихом, скромном людином. Старал ся никому не докучати, не наражати ся, мал великє серце до помочы вшыткым, особливо своій родині. Все был радистний і з усьміхом на устах зносил труды штоденного жытя. Одышол несподівано, по тихы, вснул з воли Божой. Был остойом лемківского духа і людином глубокой віры православной і одданий єй до самого кіньця свого жытя.

Враз з женом сьпівал в церковным хори, все готовий на кажде закликаня о поміч Парафіі і людям.

За тото великє одданя і заслугы для Парафіі Православной Сьватой Тройци в Любіні враз з женом Меланіом был одзначений Ордером Сьв. Мариі Магдалены ІІІ степеня през Синод Эпископів Польского Аутокефаличной Церкви Православной в Польщы.

Вічна Йому памят.

Шваґєр Володимир Налисник з Михалом Гайтком.

 

Вспоминаме

Єст друга пятниця вересня, салька катехетычна, проба церківного хору. Пришли хористы, каждий сіл на своім місци. Але єдно кресло є вільне, нихто го не занял. Бо тото кресло Осифа – Юзя Феленчака, нашого ридного в родині любіньского хору. Не є юж Його  з нами, одышол од нас 04.08 того рока до жытя вічного.

Пришли наш сьващенник і зачали ґадати о Пану Осифі самы добры і теплы слова. А мы слухали і згаджали ся з том оціном. Бо як тож было інакше. О Осифі, Пану Осифі можна і треба бесідувати лем добри. І  вчыти ся од Него покоры, жычливости і великого привязаня до Церкви. А робыл тото з усьміхом доброты. Не треба было просити о якісу прислугу. Він сам пропонувал нпр. Же одвеземе Аню домю, бо єст вечер і не буде ходила по ночы сама. А потым одвеземе другу хористку. То была норма.

Жытя мал тяжкє, як вшыткы Лемкы выселени з ридных сел на вібчы землі, в незнане. Бчыл ся і працувал, здобыл фах, заложыл родину і о тоту родину дбал. 10 років роботы в Америці – робота в краю не змінили Його наставліня до жытя. Але тото наставліня не взяло ся одникаль. Свою погоду духа, стосунок до люди черпал з віры, з Церкви. То была Його остоя. Сьпівал в церківным хори разом з женом Меланійом. Ставал на подесті з панами басами і всперал голосом як міг найліпше. А тераз юж басы сьпівают без Него. Бракує го нам. Але така была воля Божа, одышол од нас до вічности. Одышол несподівано, за скоро і лишыл нас засмученых. Але ци мы повинны жыти дальше в смутку? Думаме, же ні, бо треба увірити, же він єст все з нами. І буде молити ся о нас, так як в жытю земным, так і жытю вічным буде на нас смотрил і тішыл ся, як буде ся нам добри вело. Сербскій патрярха Павле мал таку сентенцию – повідал: ”Як чловек приходит на сьвіт вшыткы ся радуют, а він плаче. Треба прежыти жытя в такій спосиб, жебы по смерти чловека вшыткы плакали, а він єден ся радувал …”

Застановме ся над тыма словами. Єсли Пан Осиф, Осиф ся радує то і мы ся не смутме, лем майме Його в своіх серцях, мольме ся о Його спокій і памятайме о Його все усьміхненым лици.

Вічная Тобі памят!

Хористи.